Legal hermeneutics between universalism and contextualism

The article deals with the trying to explicate the nature of the experience of understanding, contrasting it lack of understanding within the legal reality, that allows us to clarify the nature and objectives of legal hermeneutics itself and its place in the discourse of human rights. The author defends the idea that the legal hermeneutics (and very understanding) is not a method, but a form of experience, rooted in the legal tradition and oriented in the direction of due, which thus makes it possible to agree universalistic claim and contextualistic restrictions on human rights.Стаття являє собою спробу розкрити в межах правової реальності природу досвіду розуміння, протиставляючи його ситуації нерозуміння, що дозволяє прояснити сутність і завдання самої правової герменевтики та її місце у праволюдинному дискурсі. Автор відстоює ідею про те, що правова герменевтика, як і саме розуміння, являє собою не метод, а форму досвіду, ґрунтованого у правовій традиції та орієнтованого в напрямку належного, який, таким чином, дозволяє узгодити універсалістську претензію та контекстуалістські обмеження прав людини.Статья представляет собой попытку раскрыть в рамках правовой реальности природу опыта понимания, противопоставляя его ситуации непонимания, что позволяет прояснить сущность и задачи самой правовой герменевтики и ее место в дискурсе прав человека. Автор отстаивает идею о том, что правовая герменевтика (как и само понимание) представляет собой не метод, а форму опыта, укорененную в правовой традиции и ориентированную в направлении должного, который, таким образом, позволяет согласовать универсалистское притязание и контекстуалистские ограничения прав человека