СУЧАСНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЇ РЕФЛЮКСНОЇ ХВОРОБИ

SUMMARY. Gastroesophageal reflux disease is an extremely common disease caused by violation motor-evacuatory function of organs of gastroesophageal zone, characterized by spontaneous reproach of gastric or duodenal contents in esophagus which lead to defeat distal department with development inflammatory and erosive-ulcerous lesions. Among adults prevalence of gastroesophageal reflux disease is 40 %.The aim of the work – to analyze modern views of scientists and show general methods of diagnostic gastroesophageal reflux disease.In the diagnostics of gastroesophageal reflux disease we need to focus on recommendation of Monreal consentus whereby disease can be diagnosed in the presence of at least of 3 critters: typical symptoms of disease, instrumental confirmation presence of pathology gastroesophageal reflux in people with gastrophageal reflux disease symptoms, mucosal changes of esophagus, histology study biopsy.In accordance with IV Maastrihts consensus recommended to eradication Helicobacter pylori regardless a presence or absence of symptoms of gastroesophageal reflux disease in the presence of direct hits.Diagnosis of gastroesophageal reflux disease established on the basis clinical criterion if patients are concerned pyrosis more than 2 times a week for 3 month or more. For the diagnostic of gastroesophageal reflux disease we offеred omeprazole and alginate tests. Display for the esophagogastroduodenoscopy in patients with gastroesophageal reflux disease availability of symptoms (dysphagia, nausea, bleeding, weigth loss, inefficiency of frial treatment (negative omeprazole and alginate tests), long course of disease, more than 50 years. Esophagogastroduodenoscopy serve to identify or exclusion significant damage in some cases. With typical symptoms no meal to take before the esophagogastroduodenoscopy to make the esophagus for the diagnostics of eosinophily esophagitis. To quantify of influence acid on the esophagus evaluation between pyrosis and reflux episodes, use ph-metry in esophagus or impedance-metry for 24 hours. Esophagus impedance use in the patients with persistent symptoms of reflux, who respectively meet the standard therapy, to assess acid and non-acid reflux disease. To identify minimal lesions mucous of asophagus in patients with gastroesophageal reflux disease. Use chromoscopy, endoscopy with high quality and zoom, narrow spectral endoscopy.Conclusions. So, the main method of diagnostic gastroduodenal reflux disease is gastrofibroduodenoscopy. Modern endoscopstechnology make it possible to diagnose gastroesophageal reflux disease on early stage. Future prospects for further rescarch is to explore new methods of diagnostic, therapy and prevention gastroduodenal reflux disease.Резюме: Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь (ГЭРБ) чрезвычайно распространенное заболевание обусловленное нарушением моторно-эвакуаторной функции органов гастроэзофагеальной зоны, которое характеризуется спонтанным заброcом желудочного или дуоденального содержимого в пищевод, что тянет за собой повреждение его дистального отдела с развитием в нем воспалительных и эрозивно-язвенных повреждений. Среди взрослого населения распостраненность ГЭРБ занимает до 40%.Цель работы: Проанализировать современные взгляды ученых и главные методы диагностики ГЭРБ. В диагностике ГЭРБ нужно ориентироваться на рекомендации Монреальского консенсуса, согласно которого заболевание может быть диагностировано при наличии как минимум одного из трех критериев: а) характерные симптомы заболевания: б) инструментального подтверждения наличия патологического гастроэзофагеального рефлюкса у лиц с симптомами ГЭРБ; с) изменение слизистой оболочки пищевода, гистологического исследования биоптата.Согласно V Маастрихтского консенсуса рекомендовано проводить эрадикацию Н.pylory независимо от присутствия или отсутствия симптомов ГЭРБ при наличии прямых показаний. Диагноз ГЭРБ устанавливается на основании клинических критериев, если пациента беспокоит изжога чаще чем дважды на неделю в течение трех месяцев и больше. Для диагностики ГЭРБ предложены омепразоловый, альгинатный тесты. Показанием для проведения ЭГДС в пациентов с ГЭРБ является наличие тревожных симптомов (дисфагия, тошнота, кровотечение, потеря веса), неэффективность пробного лечения (отрицательные альгинатный или омепразоловый тесты), длительное течение заболевания, возраст более 50 лет. ЭГДС используют для выявления или выключения значительных повреждений в отдельных случаях. При типичных симптомах ГЭРБ проводить ЭГДС не нужно. При проведении ЭГДС берут биоптат пищевода при осложненной ГЭРБ, новообразованиях, для диагностики эозинофильного эзофагита.Для количественного определения влияния кислоты на пищевод и оценки ассоциации между изжогой и эпизодами рефлюкса используют рН –метрию в пищеводе или импеданс-метрию в течение 24 часов. Пищеводный импеданс рН используют у пациентов со стойкими симптомами рефлюкса, плохо ответивших на стандартную терапию для оценки как кислотной, так и некислотной рефлюксной болезни. Для выявления минимальных повреждений слизистой оболочки пищевода у больных ГЭРБ используют хромоскопию, эндоскопию с высокой раздельностью и увеличением, узкую спектральную эндоскопию.Таким образом, главным методом диагностики гастроэзофагеальной рефлюксной болезни является эзофагогастродуоденоскопия. Современные эндоскопические технологии дают возможность диагностировать ГЭРБ на ранней стадии.Резюме: Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) надзвичайно поширене захворювання зумовлене порушенням моторно-евакуаторної функції органів гастроезофагеальної зони, яке характеризується спонтанним закидом шлункового або дуоденального вмісту в стравохід, що призводить до ураження його дистального відділу з розвитком у ньому запальних та ерозивно-виразкових уражень. Серед дорослого населення поширеність ГЕРХ становить до 40%.Мета роботи − проаналізувати сучасні погляди науковців і основні методи діагностики ГЕРХ.В діагностиці ГЕРХ потрібно орієнтуватися на рекомендації Монреальського консенсуса, згідно якого захворювання може бути діагностовано при наявності як мінімум одного із трьох критеріїв: а) характерних симптомів захворювання; в) інструментального підтвердження наявності патологічного гастроезофагеального рефлюксу в осіб з симптомами ГЕРХ; с) змін слизової оболонки стравоходу, гістологічного дослідження біоптату.Згідно V Маастрихтcького консенсусу рекомендовано проводити ерадикацію H-pylori незалежно від наявності чи відсутності симптомів ГЕРХ при наявності прямих показів.Діагноз ГЕРХ встановлюється на підставі клінічних критеріїв, якщо пацієнта турбує печія більше ніж двічі на тиждень впродовж трьох місяців і довше. Для діагностики ГЕРХ запропоновані тест з ІПП, альгінатний тести. Показом до проведення езофагогастродуоденоскопії (ЕГДС) у пацієнтів з ГЕРХ є наявність тривожних симптомів (дисфагія, нудота, кровотеча, зменшення маси тіла), неефективність пробного лікування (негативні альгінатний або омепразоловий тести), тривалий перебіг захворювання, вік більше 50 років. ЕГДС виконують для виявлення або виключення значних пошкоджень в окремих випадках. При типових симптомах ГЕРХ проводити ЕГДС не потрібно. При проведенні ЕГДС беруть біоптат стравоходу при ускладненнях ГЕРХ, новоутвореннях, для діагностики еозинофільного езофагіту. Для кількісного визначення впливу кислоти на стравохід та оцінки асоціації між печією та епізодами рефлюксу використовують рН-метрію в стравоході або імпеданс-метрію протягом 24 год. Стравохідний імпеданс рН застосовують у пацієнтів зі стійкими симптомами рефлюксу, які погано відповіли на стандартну терапію для оцінки як кислотної, так і некислотної рефлюксної хвороби. Для виявлення мінімальних уражень слизової оболонки стравоходу у хворих на ГЕРХ застосовують хромоскопію, ендоскопію з високою роздільністю та збільшенням, вузьку спектральну ендоскопію.Таким чином, основним методом діагностики гастроезофагеальної рефлюксної хвороби є езофагогастродуоденоскопія. Сучасні ендоскопічні технології дають можливість діагностувати ГЕРХ на ранній стадії