«Життя» і «Смерть». Дослідження суттєвого значення цих феноменів

In this paper, I am dealing with the phenomena of «life» and «death». The questions that I attempt to answer are «What is life, and what is death?», «Is it bad to die?» and «Is there life after death?». The method that I am using in this paper is that of phenomenology. The latter I understand as an inquiry into meaning, that is, what makes this or that phenomenon as such. Thus, I am approaching the phenomena in question from the point of view of their meaning in the first place. I claim that ordinarily we constitute phenomena of «life» and «death» in a twofold way. When it comes to «life», one can specify «life-as-biological», and «life-as-a-possibility» senses. The former I understand as a cluster of biological processes that unfold in physical time. By «life-as-a-possibility», I understand a cluster of projects, potentials that depend on our subjectivity. I claim that we essentially perceive life-as-biological through life-as-a-possibility. When it comes to «death», I argue that we essentially constitute this phenomenon in a similar manner. On the one hand, we perceive «death» in the «death-as-biological/physical» sense which signifies the end of the organism’s biological processes. On the other hand, we constitute «death» as the «existential/practical death»/«death-of-possibility». By that I mean an annihilation of all possibilities, and projects. In short, it is a situation when one’s life suddenly loses all its meaning and value: death of meaning. I argue that what constitutes the significance of «death-as-biological» for us is what I call the «existential/practical death» or «death-of-possibility». I use the phenomena of mourning and suicide to illustrate my point better. Reflecting on whether it is bad to die, I claim that if we accept the hypotheses I am defending in the paper, it appears that death is bad because it entails the loss of all possibilities. I also want to show that people’s desire for immortality is in fact reasonable, because the more one lives, the more possibilities one is able to realize. In other words, people’s desire for immortality is grounded in the essential understanding of the phenomenon of «life» as a possibility. Reflecting on whether there is life after death, my answer is twofold. Since there is no scientific evidence of life after physical/biological death, I think there is no reason to believe in such as well. But when it comes to the question whether there is life after the existential/practical death, my answer is positive: «Yes, there is!» I try to show that it is always possible to find the meaning of life even in the light of the most terrible events. In this sense, there is always a light at the end of the tunnel.У цiй статтi я маю справу з феноменами «життя» та «смертi». Питання, на якi я намагаюсь вiдповiсти, є такими: «Що таке життя та що таке смерть?», «Чи погано помирати?» та «Чи є життя пiсля смертi?». У цiй статтi я використовую метод феноменологiї, який розумiю як дослiдження у сферi сенсiв, тобто, що саме робить той чи iнший феномен як такий. Отже, я пiдходжу до обговорюваних феноменiв з погляду їхнiх сенсiв. На мою думку, повсякденно ми конституююємо феномени «життя» та «смертi» двовимiрно. Коли йдеться про «життя», цими смисловими вимiрами є «життя-як-бiологiчне» та «життя-як-можливiсть». Перший смисловий вимiр я розумiю як зв’язку бiологiчних процесiв, що протiкають у фiзичному часi. «Життя-як-можливiсть» я усвiдомлюю як зв’язку проєктiв, потенцiалiв, що залежать вiд нашої суб’єктивностi. Я стверджую, що сутнiсно ми сприймаємо «життя-як-бiологiчне» крiзь призму «життя-як-можливiсть». Я також намагаюсь показати, що так само iстотно ми конституююємо «смерть». З одного боку, ми сприймаємо феномен «смертi» як «смерть-як-бiологiчне/фiзичне», що означає кiнець бiологiчних процесiв органiзму. З iншого боку, ми конституюємо «смерть» як «екзистенцiйну/практичну смерть», чи як «смерть можливостей». Пiд останнiми я розумiю знищення всiх можливостей i проєктiв. Якщо коротко, це ситуацiя, коли життя раптово втрачає весь сенс i цiннiсть: смерть сенсiв. Я також стверджую, що для нас тим, що конститутуює значимiсть сенсу «смертi-як-бiологiчне» є саме те, що я називаю «екзистенцiйною/практичною смертю», чи «смертю можливостей». Я використовую феномени скорботи та суїциду як приклади для кращої iлюстрацiї цiєї тези. Розмiрковуюючи над тим, чи погано помирати. Якщо взяти до уваги гiпотези, якi я захищаю у статтi, стає зрозумiлим, що помирати — це дiйсно погано, оскiльки з цього випливає втрата всiх можливостей. Я також хочу показати, що людське прагнення до безсмертя є доволi обгрунтованим, оскiльки чим бiльше людина живе, тим бiльше можливостей вона спроможна здiйснити. Iнакше кажучи, прагнення людей до безсмертя є обгрунтованим у сутнiсному розумiннi феномену життя як можливостi. Розмiрковуючи над тим, чи є життя пiсля смертi, моя вiдповiдь є наступною. Оскiльки ми не маємо наукових доказiв життя пiсля фiзичної/бiологiчної смертi, то у нас немає пiдстав, щоб вiрити в нього. Але, коли йдеться про питання, чи є життя пiсля екзистенцiйної/практичної смертi, моя вiдповiдь є позитивною: «Так, є!». Я намагаюсь показати, що завжди iснує можливiсть знайти сенс життя, навiть з огляду на найтрагiчнiшi подiї. У цьому сенсi завжди є свiтло в кiнцi тунелю