Баламандська декларація 1993 року

Представлено етапи розробки Змішаною міжнародною комісією з богословського діалогу між Католицькою і Православною Церквами Баламандської декларації про уніатизм 1993 р. Проаналізовано головні складнощі рецепції цього документа в різних помісних Церквах і серед провідних богословів, зокрема й у контексті таких найновіших викликів, як Гаванська декларація 2016 р., рух за автокефалію в українському православ’ї та змагання за патріархальний статус УГКЦ. Автор звертає увагу на неточності й відсутність одностайності у визначенні таких понять, як уніатизм, прозелітизм, релігійна свобода, Церкви-Сестри, що призводить до маніпуляції та зловживань цими термінами. Він наголошує, що вирішення проблеми уніатизму, яка ускладнює православно-католицький діалог, неможливе без актуалізації та розширення еклезіологічних парадигм.The author presents the stages of elaborating the Balamand Declaration on Uniatism (1993) by the Joint International Commission for Theological Dialogue Between the Catholic Church and the Orthodox Church. He analyzes the main difficulties in the reception of this document by different particular Churches and leading theologians, especially in the context of the latest challenges such as the Havana Declaration of 2016, the movement for autocephaly in the Ukrainian Orthodox Church, and the movement for patriarchal status of the Ukrainian Greek-Catholic Church. The author draws attention to inaccuracies and lack of consensus in defining such concepts as Uniatism, proselytism, religious freedom, Church-Sister, that give way to manipulation and misuse of these terms. He emphasizes that the solution of the problem of Uniatism, that continues to complicate the Orthodox-Catholic dialogue, is impossible without the actualization and development of the ecclesiological paradigms