ТЮРКІЗМИ В ТОПОНІМІЇ УКРАЇНИ: ІСТОРИКО-ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

The centuries-old contact of Turkic tribes with the native population of Ukraine is broadly reflected in Ukrainian toponymy where Turkisms are one of the largest groups among foreign place names. They embedded into the native speech during three main periods: 1) the Kievan Rus (Ancient Ukrainian) period – 9–13th century (ravine and river Yeriel; < Turkic airily/airyly ‘divided’, Old Russian calque Оуголъ < уголъ ‘angle; land wedge between converging rivers’); 2) the Old Ukrainian period – 14–18th century (territory of Budzhak < Turkic budzhak ‘angle’); 3) the New Ukrainian (Modern) period – 19–21st century (city of Dzhankoy < Turkic dzhan ‘new’ and koy ‘village, settlement’). The etymology of Turkic toponyms reflects the following: inherent properties of geographical elements (river Adzhyholʹ < adzhy ‘sour, ferment’ and hol/holʹ ‘lake, water body’); relations of the elements denoted to other (mainly adjacent) surrounding elements (city of Kiliya < kil ‘sort of bleaching clays’ + suffix -li/-liy in relative function); relation to people (city of Izmail < male name Ismail as former attributive in the Ezafe construction). Derivatives of each of these toponymic principles may be used to express cultural and historical values or religious aspects (the river Beshka < Turkic bes/beş ‘five’, sacred meaning ‘god given plurality’ and kaja ’rock’) that may permeate Ukrainian contact speech (compare the name of the town Pyatykhatky that came into use under the Turkic cultural influence). In the last (Modern) period, the Turkic influence on the geographical names remained mainly in Slavicized Crimea where the toponyms were for the most part of Crimean Tatar origin. However, in the Soviet time the majority of foreign names (principally oikonyms and urbanonyms), including Turkic ones, on the peninsula as well as in the whole of the Ukraine were deliberately changed.Večstoletni stiki turko-tatarskih plemen in narodov s prvotnim prebivalstvom Ukrajine so se v precejšnji meri odrazili tudi v njeni toponimiji. Turcizmi predstavljajo eno najštevilnejših skupin med tujejezičnimi zemljepisnimi imeni. V lokalnem govoru so se ustalili v treh osnovnih obdobjih: 1) kijevskoruskem (protoukrajinskem) – 9–13. stol. (reka Єрєль < tur. airili/airyly ‘razdeljenʼ, kalk strus. Оуголъ < уголъ ‘kot; zemljišče v obliki klina med dvema rekama, ki se stekataʼ); 2) staroukrajinskem – 14.–18. stol. (horonim Буджак < tur. budžak ‘vogal, kotʼ); 3) novoukrajinskem (sodobnem) – 19.–21. stol. (mesto Джанкой < tur. džan ‘novʼ in koj ‘vas, naseljeʼ). Etimologija turko-tatarskih toponimov odraža: notranje lastnosti geografskih objektov (reka Аджигόль < adži ‘kisati se, vretiʼ in gol/gol‘ ‘jezero, vodni zbiralnikʼ); odnos poimenovanih objektov do drugih (navadno bližnjih) realij okolice (mesto Кіліr < kil ‘vrsta belilne glineʼ + sufiks -li/-lij v oziralni funkciji); odnos objektov do človeka (mesto Ізмаḯл < os. i. Ismail kot nekdanji prilastek v t.i. izafetni konstrukciji). Izpeljanke vsakega od teh principov nominacije lahko izražajo konotativni pomen, povezan s kulturno-zgodovinskimi vrednostmi ali sakralnimi predstavami (reka Бéшка < tur. bes/beš ‘petʼ, sakralni pomen ‘od boga dano mnoštvoʼ in kaja ‘skalaʼ), ki so lahko prodirali tudi v kontaktni ukrajinski govor (prim. ime mesta П’ятихáтки, ki je nastalo pod turko-tatarskim kulturološkim vplivom). V zadnjem (sodobnem) obdobju se je turko-tatarski vpliv na zemljepisna imena ohranjal predvsem na slovaniziranem Krimu, kjer so se pojavljali toponimi pretežno krimskotatarskega izvora, vendar je bila v sovjetskem obdobju na polotoku, tako kot v vsej Ukrajini, večina tujejezičnih imen (predvsem naselbinska imena in imena mestnih predelov), med njimi tudi turko-tatarska, administrativno spremenjena.Багатовікові контакти тюркських племен і народів з корінним населенням України широко відбилися в її топонімії, у якій тюркізми становлять одну з найчисельніших груп з-поміж іншомовних географічних назв. Вони закріплювалися в місцевому мовленні протягом трьох основних періодів: 1) київськоруського (давньоукраїнського) — ІХ-ХІІІ ст. (ур. і р. Єрєль < тюрк. аірілі/аірылы «розділений», калька д.рус. Оуголъ < уголъ «кут; клин землі між річками, що сходяться»); 2) староукраїнського — ХІV-ХVІІІ ст. (терит. Буджак < тур. budžak «вугол»); 3) новоукраїнського (сучасного) — ХІХ-ХХІ ст. (м. Джанкой < тур. джан «новий» і кой «село, поселення»). Етимологія тюркських топонімів відбиває: внутрішні властивості географічних об’єктів (р. Аджигόль < аджи «киснути, бродити» і гол/голь «озеро, водойма»); відношення об’єктів номінації rо інших (переважно суміжних) реалій навколишньої місцевості (м. Кіліr < кіл «різновид вибільних глин» + суф. -лі/-лій у релятивній функції); відношення об’єктів до людини (м. Ізмаḯл < чол. ім’я Ismail як колишній атрибутив в ізафетній конструкції). Похідні кожного з цих принципів номінації можуть виражати конотативне значення, пов’язане з культурно-історичними цінностями або сакральними уявленнями (р. Бéшка < тюрк. bes/beš «п’ять», сакральне значення «богом дана множинність» і kaja «скеля»), які могли проникати і в контактне українське мовлення (пор. назву м. П’ятихáтки, що виникла під тюркським культурологічним впливом). В останній (сучасний) період тюркський вплив на географічні назви зберігався головним чином у слов’янізованому Криму, де з’являлися топоніми здебільшого кримськотатарського походження, але в радянські часи на півострові, як і в усій Україні, більшість іншомовних назв (переважно ойконіми та урбаноніми), у тому числі і тюркських, була вольовим способом замінена