Антиукраїнська політика представників Руської православної церкви в Галичині у 1914-1915 роках

The article discusses the national component in the missionary activity of the Russian orthodox church during the first occupation of Galicia in the 1914­1915.The national question in the Russian Empire closely associated with the religious situation, and confessional aspect occupied an important place as the domestic policy and foreign policy concepts, attitudes towards minorities. Especially brightly this is manifested in the First World War.The author should aim to delineate the main activities of the Russian Orthodox Church in Galicia, as part of the occupation apparatus during the first capture edge in the years 1914­1915The Russian Orthodox Church activity in Galicia has been an integral part of the state. Geostrategic importance of the region was not too substantial and did not require such efforts to obtain and maintenance it. The main reasons aspirations of the Russian Empire in Western Ukraine were lying precisely in the national plane. And the results of anti­Ukrainian activities members of the Russian orthodox church in Galicia appeared opposite expected.The high level of religious society was one of the characteristic characteristics of the Russian Empire, suggesting the importance of church­state relations and require special attention to it. Government management system did not allow the possibility of atheistic beliefs, and individual rights are inseparable from human denomination.Orthodox clergy were completely integrated into the autocratic system of government, along with religious and performing certain functions of state officials. This fixation of civil status acts and participation in administrative activities provincial boards, and marked by a well known scientist and religious studies Boris Kandidovym participate in law enforcement activities. Since the beginning of the twentieth century. practical task priests all confessions expanded functions stabilization of the population within the limits the parish and maintaining trust in government. In the last decades of the tsarist political role of the church has increased. Trend have become stronger its closure with conservative political forces.Anti­Ukrainian activities The Russian orthodox church failed. Imposed by Tsarist administration structure of the Russian Orthodox Church in Galicia soon cease to exist ­ the clergy escaped, and those who switched to Orthodoxy who failed to withdraw from the Russian army repressed the Austrian authorities.Ukrainian movement has not only failed to destroy, he was strong. Seriously was discredited and the entire Russophile movement, which soon ceased to exist.Національне питання в Російській імперії тісно пов’язане з релігійною ситуацією, а конфесійний аспект займав важливе місце як у внутріполітичних, так і зовнішньополітичних концепціях, ставленні до національних меншин. Особливо яскраво це проявилось у роки Першої світової війни.Автор поставив перед собою мету окреслити основні напрямки діяльності Руської православної церкви у Галичині, як складової окупаційного апарату під час першого захоплення краю у 1914­1915 рр.Діяльність РПЦ у Галичині була невід’ємною складовою реалізації державної політики. Геостратегічне значення цього регіону було не надто істотним і не потребувало таких зусиль, спрямованих на його здобуття та утримання. Основні причини спрямувань Російської імперії у Західну Україну лежали якраз у національній площині. Та результати антиукраїнської діяльності представників руської православної церкви в Галичині виявились прямо протилежними очікуваним.Високий рівень релігійності суспільства був однією з характерних особливостей Російської імперії, що вказувало на значимість державно­конфесійних відносин і потребувало особливої до них уваги. Державна система управління не допускала можливості атеїстичних переконань, а права особистості були невіддільними від прав конфесії.Православне духовенство було повністю інтегроване в самодержавну систему влади, поряд із релігійними, виконуючи і окремі функції державних чиновників. Це і фіксація актів громадського стану, і участь в адміністративній діяльності губернських правлінь, і відмічена відомим ученим­релігієзнавцем Борисом Кандідовим участь у правоохоронній діяльності. З початком ХХ ст. практичне завдання священиків усіх конфесій розширилось до функцій стабілізації життєдіяльності населення в межах парафії й підтримання довіри до влади. В останнє десятиліття існування царизму політична роль церкви ще більше зросла. Посилились тенденції її змикання з консервативними політичними силами.Антиукраїнська діяльність РПЦ зазнала краху. Нав’язані царською адміністрацією структури Російської православної церкви в Галичині скоро припинили своє існування – духовенство втекло, а тих, хто перейшов на православ’я, кому не вдалося відступити з російського армією, репресувала австрійська влада.Український рух не лише не вдалось знищити, він зміцнів. Серйозно дискредитованим виявився і весь москвофільський рух, котрий невдовзі припинив існування.Національне питання в Російській імперії тісно пов’язане з релігійною ситуацією, а конфесійний аспект займав важливе місце як у внутріполітичних, так і зовнішньополітичних концепціях, ставленні до національних меншин. Особливо яскраво це проявилось у роки Першої світової війни.Автор поставив перед собою мету окреслити основні напрямки діяльності Руської православної церкви у Галичині, як складової окупаційного апарату під час першого захоплення краю у 1914­1915 рр.Діяльність РПЦ у Галичині була невід’ємною складовою реалізації державної політики. Геостратегічне значення цього регіону було не надто істотним і не потребувало таких зусиль, спрямованих на його здобуття та утримання. Основні причини спрямувань Російської імперії у Західну Україну лежали якраз у національній площині. Та результати антиукраїнської діяльності представників руської православної церкви в Галичині виявились прямо протилежними очікуваним.Високий рівень релігійності суспільства був однією з характерних особливостей Російської імперії, що вказувало на значимість державно­конфесійних відносин і потребувало особливої до них уваги. Державна система управління не допускала можливості атеїстичних переконань, а права особистості були невіддільними від прав конфесії.Православне духовенство було повністю інтегроване в самодержавну систему влади, поряд із релігійними, виконуючи і окремі функції державних чиновників. Це і фіксація актів громадського стану, і участь в адміністративній діяльності губернських правлінь, і відмічена відомим ученим­релігієзнавцем Борисом Кандідовим участь у правоохоронній діяльності. З початком ХХ ст. практичне завдання священиків усіх конфесій розширилось до функцій стабілізації життєдіяльності населення в межах парафії й підтримання довіри до влади. В останнє десятиліття існування царизму політична роль церкви ще більше зросла. Посилились тенденції її змикання з консервативними політичними силами.Антиукраїнська діяльність РПЦ зазнала краху. Нав’язані царською адміністрацією структури Російської православної церкви в Галичині скоро припинили своє існування – духовенство втекло, а тих, хто перейшов на православ’я, кому не вдалося відступити з російського армією, репресувала австрійська влада.Український рух не лише не вдалось знищити, він зміцнів. Серйозно дискредитованим виявився і весь москвофільський рух, котрий невдовзі припинив існування